Душа сама вибирає через яку сім'ю їй прийти в цей світ. І цей вибір завжди усвідомлений, оскільки в його основі лежить певне завдання. Для початку, «пояснити» щось батькам. Всупереч розхожій думці не батьки вчать дітей, а саме, навпаки. Дитина - це карма батьків. І якщо раптом немовля вибирає складну програму (наприклад, народжується з вродженими захворюваннями або пороками), то це не стільки покарання, скільки один із способів надоумлення тих, до кого дитина прийшла. У
Життя не залишилося інших способів розворушити дорослих і змусити їх думати, як за допомогою улюбленого чада, яке - найулюбленіше і найцінніше - завжди поряд.
Приблизно до 16 років саме через хвороби, вчинки і вибрики наших дітей з нами говорить саме Життя. Хлопчики врозумляють мам, дівчинки - татусів. І це не жарт. В якості одного показового прикладу, наведу історію молодої пари, у якої народилася сліпа дитина. Ахали, охали. Які чудові батьки, красені, і раптом таке нещастя! Мовляв, несправедливий Бог, - спочатку шепотілися бабусі і дідусі. Співчували знайомі, плакав інтернет. Адже селфі у них такі гарненькі, а значить і самі вони хороші, добрі люди - думали всі. Але коли одна з бабусь погодилася допомогти доглядати за малятком і переїхала в квартиру молодих, вона очам своїм не повірила. Куди поділася показна романтика і блискучий лиск ідеальної пари? Будь-яка дрібниця приводила до скандалів. Вони лаялися, як кішка з собакою, змирившись тільки вночі, в ліжку. Бачити це було боляче. І, як виявилося, боляче було не тільки матері одного з подружжя, а й новонародженому немовляті, оскільки дивитися на батьківські сварки йому з самого початку не хотілося. Ось він і вибрав карму сліпого, в надії, що батьки здогадаються, через що це сталося саме з ними. Але ті були глухі.
Пов'язувати ментальну причину з фізичним проявом чого би там не було нас не вчили. Ми занадто матеріалісти, і занадто скептики, які не забувають при цьому дивитися «Битву екстрасенсів». Ми живемо в шаблоні «робота-дім-робота», не встигаючи виринати з цього вічного сну буття. Нам тільки здається, що він триває вічно. Не встигли озирнутися, а вже пенсія. Що воскресає в пам'яті? Миттєвості рідкісного щастя: відпочинок на морі, весілля, успіхи дітей. А де ж ваші власні успіхи? Квартира, дача і два автомобіля - не береться до уваги, оскільки це успіхи в очах оточуючих, а з точки зору Вічності, що ти зробив особливого? Чим запам'ятався?
Народив дітей? Так ти пнувся щосили, займався нелюбою справою, аби заробити, щоб їм було добре. Вони не бачили тебе поки росли, тому що ти пропадав до ночі на ненависній роботі, заробив імпотенцію і тепер кращий секс для тебе - це уявний коїтус з фантазійним оргазмом.
Мами теж хороші! Затягають дитину по лікарях, що хочеш-не хочеш, а хворіти будеш. Адже медицина - наше все. XXI століття, нові технології, а здорових дітей не додається.
Розруха в головах. Дзвонить мені якось мати-одиначка. Важко їй. Грошей не вистачає, а десятирічна дитина постійно хворіє. І допомогти їй, бідній, нікому. Що робити? Повторюю як мантру «діти - це карма батьків». Думай! Та хіба їй до цього? Вона думає, як би прокрутитися, щоб зробити «копієчку» для нового медогляду. Я подзвонив їй сам.
- Мучишся?
- Мучуся! Як риба об лід.
- Що надумала?
- Ти мені все про якусь карму торочиш, а я живу тут і зараз. Мені працювати треба, а не думати.
- А тобі не здається, що своїми хворобами твоє дитя намагається тобі «сказати», що йому не вистачає твоєї материнської любові? Батька у нього немає. Він постійно один. Ти ж на роботі весь час, на хліб з маслом заробляєш.
- Що ж мені робити?
- Змінити роботу, або сидіти там тільки першу половину дня.
- А гроші платити ти будеш?
- Давай так, - вирішив я, - ти перейдеш на півставки і будеш більше часу приділяти своєму чаду. Якщо через два тижні він не видужає, я доплачу твій місячний оклад.
Ще тиждень пішов у неї на роздуми. Адже ми всі хочемо отримати від Життя гарантії, що все буде добре і відмінно. Але Земля - місце можливостей, а не страхова компанія. Довіряти Провидінню - одна з наших завдань, якої варто вчитися з самого дитинства.
Мати-одиначка погодилася на мою пропозицію. З головних бухгалтерів вона з жахом для себе перейшла в рядові і подумки готувалася до гіршого. Мало того, що на роботі ніхто не зрозумів її вчинку, так ще й оточення стало тиснути авторитетом. Мовляв, що за маячня? Чим ти будеш платити лікарям?
Платити не довелося. Ні лікарям, ні мені. Я пояснив своїй знайомій, що мати-одиначка не вирок, а «доля» яку вибрав її син ще до того, як народився. Це більше потрібно йому, а не їй. А значить, необхідно прийняти ситуацію такою, яка вона є і перестати відчувати страх: що закінчаться гроші, не вистачить на лікарів, ліки. Забудь! Просто довірся Долі і зрозумій, що хоче сказати тобі твій син.
Хлопчик перестав хворіти. Вже через тиждень все, що так лякало матусю, перестало носити хронічний характер. А ще через дві дитина попросилася в школу.
- Тебе виручити грошима? - Запитав я.
Мати-одиначка сприйняла мою фразу як образу.
- Ти дав мені більше, - змусив прокинутися і поглянути на ситуацію інакше. Це я винна тобі.
- Нічого ти не повинна. Живи та радій. Усвідомлення ситуації - ось що творить чудеса. Як тільки у людини змінюється сприйняття, змінюється і світ навколо неї.
Так і вирішили. Ніхто нікому нічого не винен.
Зате оточення моєї знайомої замучило її запитаннями: як ти вилікувала дитину? До якого лікаря водила? Що він прописав? Але замість відповіді чують загадкову фразу: «діти - це карма батьків». Знизавши плечима, вони здивовано біжать далі у своїх справах, не думаючи і не розмірковуючи. Просто проживаючи свої життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар