У 1960-х роках аспірант Гарвард Джин Бріггс зробив цікаве відкриття про природу людського гніва. В 34 роки він подорожував за Полярним кругом, проживши в тундрі 17 місяців. Там не було ні дорог, ні систем отопления, ні продуктових магазинів. Зимова температура повітря була нижче -40 градусів за Цельсієм. Бріггс переконав сім'ю інуїтів «усиновити» його, щоб описати їхнє життя в природних умовах.
Бріггс швидко зрозумів, що в цих сім'ях відбувається щось дивовижне: дорослі володіють виключною здатністю контролювати свій гнев. Інуїти никогда не гнівались. До прикладу, якщо хтось опрокинув кип'ячий чайник в іглу, чим пошкодив крижану підлогу, ніхто не виявив ніяких емоцій. «Шкода», – спокійно сказав він і пішов знову за водою. В іншому випадку леска, на плетіння якої пішло кілька днів, порвалась при першому закиданні удочки. Ні у кого не з'явилося ознак гніва. «Давайте плести заново», – тільки сказав хтось.
На їхньому фоні Бріггс виглядав як дика дитина, хоча намагався контролювати свій гнев. Він діяв набагато імпульсивніше. Тому вирішив розібратися, як батьки-інуїти набувають цю здатність та навчають її своїх дітей? Яким чином перетворюють малюків у холоднокровних дорослих?
Одного дня Бріггс побачив, як молода мама грає з розсердженим малюком: маленьким хлопчиком близько двох років. Мама дала йому гальку і сказала: «Кинь у мене каменем! Іще. Кинь у мене сильніше». А коли хлопчик кинув камінь у свою матір, і вона закрила очі руками і зробила вид, що плаче: «Ууууу. Це боляче!» Бріггс був вражений та збитий з пантелику. Здавалось, що її дії суперечили всьому, що Бріггс знав про культуру інуїтів. Але виявляється, це був потужний інструмент, щоб навчити дитину контролювати свій гнев.
Мами інуїтів дотримуються золотого правила: ніколи не кричати на маленьких дітей. Вони вважають, що сварити дітей і навіть говорити з ними сердитим голосом – недоцільно. Коли вони маленькі, це не допомагає, а тільки змушує вас самих рознервуватися. Навіть якщо дитина вас ударить або вкусить.
Інуіти вважають, що кричати на маленьку дитину – принизливо для дорослого. Це вчить дитину злитися, коли у неї проблеми. Батьки, які контролюють свій власний гнів, допомагають дітям вчитися робити те ж саме.
Коли малюк гнівався: бив когось або впадав в істерику, ніякого покарання не було. Замість цього батьки чекали, поки він заспокоїться, а потім розігрували те, що сталося, включаючи реальні наслідки такого поведення. При цьому у них завжди був ігровий і веселий тон. Зазвичай, такі вистави починалися з питання, що саме провокує дитину погано себе вести. Наприклад, якщо малюк когось вдарив, мама могла запитати: «А чому ти мене не вдарив?» Якщо дитина велася на цю приманку і била маму, вона не починала кричати або сваритися, а розігрувала наслідки, демонструючи, які вони болісні. «Ти зробив мені боляче і замусив мене плакати – ти цього хотів, так?»
Такі міні-спектаклі мають не тільки оздоровчий ефект, але й вчать не піддаватися на провокації, внаслідок діти стають більш врівноваженими та сильними емоційно. Вони надають можливість дітям потренуватися в контролі над своїм гнівом, завжди бути спокійними. Ця практика дуже важлива для дітей. Тому що коли людина вже злиться, їй нелегко контролювати свої почуття. Навіть дорослому.
Якщо ви будете практикувати контроль емоцій у спокійні моменти, коли не нервуєтесь, у вас буде більше шансів впоратися з гнівом у критичній ситуації.
У дітей зазвичай широкий перелік різноманітних емоцій. У них ще не до кінця розвинулась префронтальна кора головного мозку. Тому те, що ми робимо, реагуючи на емоції нашої дитини, фізично формує її мозок, її звички, її характер, отже, й її майбуття.
