У мене діти, і я далека від ідеалу, і мої діти сваряться. Іноді. У той же час вони дуже люблять один одного. І стоять один за одного горою. У цій статті я не видам рецептів щастя, але поділюся корисними лайфхаками, як навчити дітей у сім'ї взаємодіяти та про що слід пам'ятати батькам під час дитячих конфліктів.
Навичка перша. На мій погляд, коли ми біжимо рознімати дітей, які сваряться, найголовніше — пам'ятати: абсолютно неважливо, хто з них зараз правий, а хто винен (або: хто правіше, хто ні). Неважливо, хто говорить правду, хто слухняніший, чесніший і миліший.
І ось ця сварка - якщо дивитися на неї з погляду життя - абсолютна нісенітниця. Що по-справжньому важливо, це те, що буде потім.
Чи діти зможуть залишитися друзями, коли виростуть?
Чи буде у них відчуття надійного плеча, вірного друга, сім'ї, коли вони стануть дорослими?
Адже саме цього ми хочемо: щоб у дорослому віці діти були не самотні. Щоб могли підтримати одне одного, де б вони не знаходилися, у будь-якій точці земної кулі.
Тому наші дії щодо дітей завжди трохи багатовимірні: ми діємо в теперішньому з думкою про майбутнє.
Ми дивимося на їхній зв'язок - той, який потім, набагато пізніше, і бережемо його вже зараз.
Ось кілька важливих моментів, які допоможуть вибудувати та зберегти взаємини братів та сестер саме у довгостроковій перспективі.
* У сварці не потрібно шукати правих та винних. Наше завдання не бути суддею, а бути примирителем. Тим, хто покаже, хоч би що відбувалося, все одно ми одне одного любимо і ми разом.
Виходимо з чорно-білої матриці правих та винних, перестаємо встановлювати справедливість. Що для нас важливіше: довести, хто має рацію, або щоб у сім'ї був мир?
Для цього важливо уникати змагання. Будь-якого. Не потрібно поміщати дітей у рамки «кращий» та «гірший», їм потім важко буде з них вибратися. Помітили сильну сторону в одній дитині, говоримо щось ніжне і про інших.
І взагалі в сім'ї є сенс уникати порівнянь. Кого мама любить більше? Мама любить кожного по-своєму, але кожного дуже сильно. Так само, як неможливо любити сильніше маму чи тата або одного з двох найближчих друзів. Для кожного є величезне місце в маминому серці, своя кімната, точніше – свій Всесвіт.
* Але повернемося до моменту, коли діти сваряться. Коли діти були зовсім малими, то мені допомагало ось що. Я завжди давала увагу лише тому, хто плаче (зазвичай це молодший). А старшому взагалі нічого не говорила (ласкаво не говорила, тобто і не злилася теж). Адже відомо, що старші часто ображають молодших, щоб отримати мамину увагу. Ця увага така цінна, що вони готові на неї, навіть якщо вона буде негативною. Але якщо молодша дитина побита, а я, замість того, щоб вичитувати старшого, кидаюся втішати молодшого, не кажучи ні слова старшому, то той швидко розуміє: так маминої уваги не отримати. Тобто, цей спосіб не працює.
Але особливо важливий момент тут у тому, що я нікого не сварю і не караю. Це чарівне правило, яке мені самій не завжди вдається дотримуватись, хоча я знаю, що воно золоте. Якщо щось добре, то я це помічаю. Якщо щось погано, я не говорю нічого. Начебто цього немає, не існує. У цьому є секрет довіри. Я довіряю, що дитина мудра, сама бачить свої помилки, сама навчається їх виправляти. Помічати добре, дякувати за дбайливість, важливо, а там, де я промовчала, дитина сама побачить, що щось не так. І вони справді бачать, відчувають!
* Коли діти стали старшими і навчилися формулювати думки (означає, і скаржитися один на одного), то вирішувати сварки стало можливо ще чудовим способом: я прошу учасників по черзі розповісти, «як все було насправді». При цьому правило: перебивати та доповнювати не можна. Спочатку ми повністю вислуховуємо одну дитину, потім, коли вона закінчила, надаємо слово другій. Якщо під час оповідання інший намагається вклинитися, чемно нагадуємо: ми тебе обов'язково вислухаємо, коли твоя сестра (брат) закінчить. Насамкінець упевняюся: ти все розповів(ла)? А тепер ти (звертаючись до другого учасника конфлікту) розкажи, як усе було?
Це чудовий спосіб:
по-перше, діти вчаться розуміти, що з кожного своя реальність;
по-друге, у 90% випадків після того, як усі висловилися, діти відразу біжать продовжувати грати і говорити нічого вже не доводиться.
Адже насправді кожному з нас потрібно зовсім небагато: висловити свої почуття та бути почутим.
Якщо діти чекають на якісь рішення після сварки, то можна запитати у них, що, на їхню думку, буде тут справедливо зробити? І вислухати думки. З усього цього виходять дуже цікаві розмови і рішення! Але головне — пристрасті вже вщухли, всі налаштовані на ділову взаємодію.
А найдієвіший спосіб (для дуже терплячих та прокачаних батьків) — взагалі не втручатися у сварки. Якщо у вас уже не малюки, можна навіть вислизнути на якийсь час з дому. Плачучих можна потім обійняти, якщо що. Хоча, найімовірніше, вони й самі нормально розберуться.
І останній, але дуже важливий метод, яким я «безсоромно» користуюся з народження дітей, використовую його досі і використовуватиму все життя. Я дітей сватаю один одному.
Що це означає? Пам'ятайте, як раніше в селі сваха приходила до дівки і говорила: «Ось ти сидиш, а Ванька, дивись, як на тебе дивиться! Сохне хлопець, а тобі й невтямки!» А потім ця сваха біжить до Ваньки: «Ех, а Машка як тужить ... Все думає про тебе ... Зовсім сон втратила, а ти і в вус не дуєш! Дівка хороша!». І, може, ці Машка і Ванька до цього моменту й не помічали один одного, але тепер уже точно один на одного подивляться — і з цікавістю! Так працює метод із дітьми. Як тільки молодша народилася, я почала старшій розповідати: "Ой, дивись, у неї очі, ну прямо як у тебе!" Або: «Слухай, вона тут так плакала, а ти увійшла, і вона одразу ж посміхнулася. Як вона тебе обожнює! Дивись, з яким захопленням вона на тебе дивиться! Зараз я роблю те саме: «Ти бачиш, вона все хоче робити, як ти! Ти для неї просто диво світу, вона тебе дуже любить!» Або: «Вона не задирає тебе. Напевно, вона помітила, що ти сумна і хоче розвеселити. Просто вона ще не вміє це дбайливо робити, але навчиться». Або: «Так, поки що вона не дуже вміє свої емоції висловлювати, але одного разу вона виросте і стане такою ж розумною та спокійною, як і ти». Ну, і таке інше. І ще. Не забувайте, для кожної дитини в сім'ї знаходити час тільки для вас двох, запрошувати на побачення. Це ті моменти, коли ваша увага належатиме тільки їй. Нехай раз на місяць, але це буде щось особливе. І тоді кожна дитина відчуватиме у своєму серці, що вона найулюбленіша, а сварок на грунті ревнощів буде набагато менше.
(с) Тая Шопен
Немає коментарів:
Дописати коментар