Вічна пам'ять полеглим на Майдані за Свободу України!

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

          А сотню вже зустріли небеса...

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав...

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник , молодий, вродливий...

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній, сивий-сивий...

І рани їхні вже не їм болять...

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

Ніч Апокаліпсису, як назвали її пізніше, настрашніша ніч, яку довелося пережити нам усім з 18 на 19 лютого 2014р. Кілька тисяч Героїв, які втримали тоді Майдан від остаточної зачистки, зробили справжню звитягу, про яку ми ніколи не забудемо.

Читаючи спогади очевидців про це пекло, щоразу зустрічається одне і теж питання: Чому беркут тоді так і не дотис захисників Майдану? Що зупинило цих нещадних вбивць? Мабуть це питання лишиться одним з багатьох, на яке ми так і не отримаємо відповіді найближчим часом і хто знає чи дізнаємось взагалі...

В ту ніч з усіх куточків країни, а передусім із Заходу та Центру поспішали автобусами, машинами сотні і тисячі людей із однією думкою: "Хлопці, ви тільки протримайтеся там ще трошки, ми вже їдемо!" В цю ніч палали управління міліції, СБУ, прокуратури у Києві і Житомирі, Львові і Тернополі, Хмельницькому та Луцьку, Івано-Франківську і Рівному. Уся країна була серцем на вогняному Майдані, де вирішувалась наша доля...

 

Посекундна відеореконструкція розстрілу Небесної сотні

... Ми маємо пам'ятати про всіх загиблих, про всіх скалічених, про всіх зниклих без вісті...

Ми повинні зробити все, щоби наша Україна була вільною, єдиною і розвинутою державою!!! 

Люди, за нас доживіть.

По хвилині, по крихті повітря.

По стукоту серця, по поцілую, по сну.

Ми б і самі спромоглись, але то вже не можна змінити - 

дівчину трупи тягти ми не залишим одну.

Докохайте за нас.

Наречену, матусю, дівчину.

Подаруйте їм квіти, дитині вірша доскажіть.

Ми б і самі. Але тії смерті причина -

ми не в змозі покинути свого, як навіть він псих.

Доскажіть все за нас.

Як не все – так хоч єднеє слово.

Бо знецінять, набрешуть, усі перекрутять слова.

Ми б без вас обійшлися, та пулі летять не у небо,

В нас поцілені пулі, не вціліє нічия голова.

Дотягніться до нас.

Хоч потроху, по краплі прозріння.

Дотягніться до наших плечей, і вхопіться щодух.

Ми б встояли. Та снайпер не дав нам спасіння,

рятував нас Господь та спиною беззахисний – друг.

Ви побачите нас. На Майдані завмерши, впізнайте -

не живі то ідуть – ми йдемо, опустивши щити.

Повертаємось ми, лютий Беркут навік розігнавши,

щоб довіку на стражі стояти. Довік не піти.

Василь Зима

 

       

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю

В його садах довічно проживати.

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,

душа яких летить під небесами.

Ніхто із вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

Сьогодні туга душу розпина

Багато з вас в коханні не признались.

Надворі скоро втішиться весна.

Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Героїв Україна пам’ятає.

27 вер 2014 о 20:55

Діанка Писарчук

   

Тi,що народжуються раз на столiття,

Умерти можуть кожен день.

Кулi примхливi,як дiвчата,

вибирають найкращих.

Подлiсть послiдовна,як геометрiя,

вибирае найчеснiших.

Вязницi гостиннi,як могили,-

вибирають неприборканих.

Кривавi жоржини ростуть над шляхом у вiчнiсть.

Трiпочуть пiд вiтром короткi обривкi життя.

I тiльки подвиг людського духу

Доточить iх до безсмртя.

Лiна Костенко.

  

Я Україні віддаю пошану.

За небо. І проміння золоте.

Ця щирість в моїм серці не зів’яне.

Бо Україна – це святе.

Я віддаю свою всю вдячність Україні.

За що? Причин на це чимало є.

Я – листя дерева, що дякує корінню.

Бо Україна – це моє.

Я Україні всю любов віддам і віру.

Бо знаю: світло душ поборе вражу тінь.

Щоб не було життя буденно-сірим.

Якщо не в нас, то хоч в майбутніх поколінь.

І я віддам усю себе для України.

Хоча яскраво манять закордон вогні.

Та зрада – це, коли вмира сумління.

А я не можу.

Україна – це в мені.

http://dnevnik.bigmir.net/article/1002439/

Ти бачив як Ангели в Небо летіли?

Так-так, саме в Небо, а не навпаки…

Від пострілів влади отак відлітали

До Бога назавжди вкраїнські сини.

Їх кров залишилась не там на Майдані,

А на руках всіх провладних катів,

А сльози батьків потечуть ніби ріки

На всі покоління до «сьомих колін».

Сьогодні не в силі і сильні змовчати

Бо кожного серце від болю кричить

Коли на Майдані відспівують СОТНЮ

Що в вічність у славі до Бога летить.

Матусі гордіться своїми синами –

Бо душу і тіло зложили своє

За волю народу, що їх не забуде

Бо слава козацького роду живе!

Не плачте бабусі, що внуки завчасно

Піднялись до Бога раніше від вас,

Бо тільки Всевишньому знати дорогу

Й коли і для кого настав уже час.

Вони ж бо пішли у НЕБЕСНУЮ СОТНЮ

І так, з висоти, вберігатимуть нас,

Щоб вже не змогли вороги підступити

А для України настав слушний час.

Одна у них ненька, одна Україна,

Пробачте, для неї віддали життя

А Вам вона нині вклоняється щиро

За їх виховання й безсмертні серця!

© Автор: Paporotnik


"Ало, матусю, чуєш, я вмираю.
За мою душу Бога помоли.
Я впевнений - нас заберуть до раю,
Тому що в пеклі ми уже були.

Ми мусимо в боях перемагати -
Нікому не здолати нашу лють,
І я кільце вже висмикнув з гранати,
Лиш ось чекаю, поки підійдуть..."

"- Ходіть сюди, страшні незвані гості,
Є в мене подаруночки малі,
Які порозкидають ваші кості,
Мої хоч теж, та по моїй землі".

Раптовий вибух обірвав розмову
І десь почувся материнський зойк.
На небі зірка загорілась нОва -
Пішов до сотні черговий герой…"

Олександр Буяльський