Експерименти полягали в наступному. Брали звичайних людей і пропонували їм піднімати важкі речі. Для кожного - фіксували максимальну вагу, яку він «потягнув». Після чого людей об'єднували в групи, спочатку - по двоє, потім - по чотири людини, вісім. Очікування були зрозумілі: якщо одна людина може підняти - умовно - 100 кг, то двоє повинні разом підняти або 200, або - ще більше.
Адже міфічне уявлення про те, що групова робота дозволяє досягти більшого, що її результат перевершує суму окремих результатів членів групи, вже існувало. І до сих пір існує і активно підтримується.
Але нажаль, це не було підтверджено! Двоє людей піднімали лише 93% від суми їх індивідуальних показників. А вісім вже лише 49%. Перевірили результати на інших завданнях. Наприклад - на перетягуванні каната. І знову - той же результат. Збільшували чисельність груп - відсоток тільки падав.
Причина - зрозуміла. Коли я розраховую сам на себе, я докладаю максимум зусиль. А в групі можна і заощадити сили: ніхто ж не помітить, як в історії про жителів села, які вирішили на свято налити собі бочку горілки. З кожного двору - по відру. При розливі виявилося, що бочка повна найчистішої водою: кожен приніс відро води, розраховуючи, що в загальній масі горілки його хитрість може залишитись непоміченою.
При чому тут пасивність? А при тому, що, коли я дію, я волею-неволею свої зусилля запам'ятовую і фіксую для себе. Надалі прикладаю саме стільки або ще менше, формуючи пасивне ставлення до справи, в яке залучений сам разом з іншими. Відповідно - в разі соціальної пасивності ми можемо сказати, що ми чудово розуміємо її походження і те, що вона призводить у результаті до падіння результатів до нуля. Не відразу - інерція велика річ. Але все ж.
Потрібно відразу сказати: ніякі соціальні технології поки не дозволили подолати ефект Рінгельмана. Можна скільки завгодно користуватися заклинаннями від «гуру командної роботи», але чим більше група, тим більшу пасивність властиво проявляти невмотивованій людині.
Із мережі
Немає коментарів:
Дописати коментар