Впродовж останніх років ми бачимо погіршення у соціальному, емоційному та пізнавальному стані наших дітей, а також різке збільшення складнощів у їхньому навчанні та стані здоров'я.
Сьогодні діти приходять до школи емоційно не готовими до навчання, бо в нашому сучасному житті існує надто багато факторів, які створюють для цього умови.
Як нам відомо, мозок є пластичним, особливо мозок дитини. Використовуючи середовище, ми можемо зробити мозок «сильнішим» або «слабшим». На жаль, незважаючи на всі чудові винаходи останнього десятиліття, ми не задумуючись, переформовуємо мозок наших дітей у неправильному напрямку. І ось чому:
1. Технології
Використання технологічних досягнень як «безоплатної няні» є в дійсності зовсім не безплатним. Плата чекає вас відразу за рогом. Ми платимо нервовими системами наших дітей, їх увагою, і їх здатністю до віддаленої винагороди. У порівнянні із віртуальною реальністю буденне життя нудне. Коли діти приходять до школи, вони піддаються впливу людських голосів та адекватній візуальній стимуляції на противагу до бомбардування графічними вибухами і спецефектами, які використовуються для перегляду на екранах. Після годин віртуальної реальності, обробка інформації у класі стає для дітей надзвичайно складним процесом, оскільки їхній мозок звик до високих рівнів стимуляції, які існують у відео-іграх. Нездатність обробляти нижчі рівні стимуляції робить дітей уразливими перед академічними викликами.
1. Технології
Використання технологічних досягнень як «безоплатної няні» є в дійсності зовсім не безплатним. Плата чекає вас відразу за рогом. Ми платимо нервовими системами наших дітей, їх увагою, і їх здатністю до віддаленої винагороди. У порівнянні із віртуальною реальністю буденне життя нудне. Коли діти приходять до школи, вони піддаються впливу людських голосів та адекватній візуальній стимуляції на противагу до бомбардування графічними вибухами і спецефектами, які використовуються для перегляду на екранах. Після годин віртуальної реальності, обробка інформації у класі стає для дітей надзвичайно складним процесом, оскільки їхній мозок звик до високих рівнів стимуляції, які існують у відео-іграх. Нездатність обробляти нижчі рівні стимуляції робить дітей уразливими перед академічними викликами.
Технології також емоційно від’єднують наших дітей від нас та наших сімей. Ми не усвідомлюємо, що ЕМОЦІЙНА ДОСТУПНІСТЬ БАТЬКІВ Є ГОЛОВНОЮ ЖИВИЛЬНОЮ РЕЧОВИНОЮ ДЛЯ МОЗКУ ДИТИНИ. На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цієї речовини і відчуваємо їх відчудження. Але намагаємося виправити ситуацію, купуючи їм гаджети. До чого це веде?
2. Діти отримують все, чого вони хочуть у той самий момент, коли вони цього тільки починають хотіти
- «Я голодний!» - «Через секунду я під’їду до кафе для авто.»
2. Діти отримують все, чого вони хочуть у той самий момент, коли вони цього тільки починають хотіти
- «Я голодний!» - «Через секунду я під’їду до кафе для авто.»
- «Я пити хочу!» - «Ось торговий автомат.»
- «Мені нудно!» - «Візьми мій телефон!»
Здатність особистості до відтермінування винагороди є ключовим фактором у її майбутньому успіху. У нас найкращі наміри – зробити наших дітей щасливими – але, на жаль, ми робимо їх щасливими на цей момент та нещасними у довгій перспективі.
ЗДАТНІСТЬ ВІДКЛАДАТИ ВИНАГОРОДУ ОЗНАЧАЄ ВМІННЯ ДІЯТИ В УМОВАХ СТРЕСУ.
ЗДАТНІСТЬ ВІДКЛАДАТИ ВИНАГОРОДУ ОЗНАЧАЄ ВМІННЯ ДІЯТИ В УМОВАХ СТРЕСУ.
Поступово наші діти все менше отримують інструментів для того, щоб справлятися хоч із невеликими стресами, що, очевидно, стає величезною перепоною у їх майбутньому житті.
Нездатність до віддаленої винагороди надто часто помітна в класах, супермаркетах, ресторанах та іграшкових магазинах у ту хвилину, коли дитина чує «Ні», оскільки батьки привчили дитину відразу отримувати те, що їй хочеться.
3. Діти керують світом
«Мій син не любить овочі.» «Вона не любить рано лягати спати.» «Він не любить снідати.» «Вона не любить іграшки, вона так гарно грається на своєму iPad-і.» «Він не хоче самостійно вдягатися.» «Вона занадто лінива, щоб їсти самостійно.» - Це те, що можна постійно почути від батьків. З якого це часу діти вказують нам як їх ростити? Якщо ми залишимо все на їхній розсуд, то все, що вони робитимуть – це їстимуть макарони з сиром, та рогалики з вершковим сиром, дивитимуться телевізор, гратимуться на своїх планшетах і ніколи не лягатимуть спати. Що хорошого ми робимо для них, коли миттєво даємо їм те, чого вони ХОЧУТЬ, коли відчуваємо, що це не ДОБРЕ для них?
Без належного харчування та якісного нічного сну наші діти приходять до школи роздратованими, тривожними та неуважними. На додачу, вони розуміють, що можуть робити все, що завгодно щоб не робити те, чого вони робити не хочуть. Концепція «треба зробити» відсутня. Наприклад, якщо дитина хоче бути відмінником, їй треба прикласти багато зусиль. Якщо вона хоче бути успішним футболістом, їй треба тренуватися щодня.
НАШІ ДІТИ ДУЖЕ ДОБРЕ ЗНАЮТЬ, ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ, АЛЕ ДЛЯ НИХ НАСТАЮТЬ ДУЖЕ ВАЖКІ ЧАСИ, КОЛИ НЕОБХІДНО ЩОСЬ РОБИТИ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦИХ ЦІЛЕЙ.
Результатом такого виховання стають недосяжні цілі і це залишає дітей розчарованими у житті, вибиває у них грунт з-під ніг.
4. Нескінченні веселощі
Ми створили для наших дітей штучний світ розваг та веселощів. Жодної хвилинки нудьги. В ту секунду, коли дитина починає нудьгувати, вона стає капризною, і ми біжимо, щоб знову розважити її, оскільки почуваємось так, наче не виконуємо наших батьківських обов’язків. Ми живемо в двох відокремлених світах. У них їхній «світ розваг», а у нас наш «світ роботи». Чому діти не допомагають нам на кухні чи вдома? Чому вони не прибирають своїх іграшок? Це базова рутинна робота, яка тренує мозок бути в робочому стані та працювати і в умовах «нудьги», і бути здатним до навчання у школі. Коли вони приходять до школи і настає час писати рукою, вони кажуть: «Я не можу. Це занадто важко. Надто нудно.» Чому? Тому що "робочий м’яз" не тренується у нескінченних веселощах. Бо він тренується працею.
5. Обмежена соціальна взаємодія
Ми всі – зайняті люди, тож даємо нашим дітям гаджети і так теж їх «займаємо». Раніше діти гралися на вулиці, де у неструктурованому природному оточенні вони вивчали та відпрацьовували свої соціальні навички. На жаль, технології витіснили час, який дитина проводила на вулиці. Також, технологія зробила батьків менш доступними для соціальної взаємодії зі своїми дітьми. Очевидно, причина того що діти відстають у розвитку… нянька-гаджет не обладнаний програмою розвитку соціальних навичок. Найуспішніші люди володіють розвиненими соціальними навичками. Це пріоритет!
Мозок схожий на м’яз, який тренується і переключається. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви розвиваєте її здібності велосипедної їзди. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина вміла чекати, ви вчите її терпінню. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина змогла соціалізуватися, вам треба навчати її соціальних навичок. Ніякої різниці тут немає.
ВИ МОЖЕТЕ ЗМІНИТИ ЖИТТЯ ВАШОЇ ДИТИНИ НА КРАЩЕ, ТРЕНУЮЧИ МОЗОК ВАШОЇ ДИТИНИ таким чином, щоб ваша дитина могла успішно функціонувати на соціальному, емоційному та академічному рівнях. І ось як:
1. Обмежте використання технологій і відновіть емоційний зв’язок зі своєю дитиною
Дивуйте їх квітами, обіймайте, обмінюйтесь посмішками, лоскочіть їх, покладіть записку зі словами любові їм в рюкзак чи під подушку, здивуйте їх, забравши на обід протягом навчального дня у школі, потанцюйте разом, поповзайте разом, побийтеся подушками.
Влаштовуйте сімейні вечері, вечори настільних ігор, покатайтеся разом на велосипедах, сходіть на вечірню прогулянку з ручним ліхтарем.
2. Тренуйте у них здатність до віддаленої винагороди
Примусьте їх чекати!!! Хоч трохи! Це нормально - провести час під гаслом «Мені нудно» – це перший крок до творчої діяльності.
Поступово збільшуйте час між «я хочу» та «я отримую».
Уникайте використання технологій в машині та в ресторанах та натомість навчіть дітей чекати розмовляючи чи граючись.
Обмежте постійні перекуси.
3. Не бійтеся встановлювати межі. Діти потребують меж, щоб рости щасливими та здоровими!!
Складіть розклад для часу прийому їжі, сну, технологій.
Подумайте, що КОРИСНО для них – а не те, чого вони ХОЧУТЬ / НЕ ХОЧУТЬ. Пізніше вони подякують вам за це. Батьківство – це важка праця. Вам доведеться виявляти творчий підхід, щоб змусити їх робити те, що корисно для них, тому що, більшість часу, це буде зовсім не те, чого вони хочуть.
Діти повинні снідати та споживати поживну їжу. Їм треба проводити час надворі і лягати спати в один і той же час, щоб наступного дня приходити до школи здатними до навчання!
Перетворюйте речі, які вони не люблять робити у веселу, емоційно стимулюючу гру.
4. Навчайте своїх дітей з цікавістю займатися монотонною роботу з найперших років життя, оскільки це основа майбутньої «працездатності» та самостійності.
Складання одягу, заправляння ліжка, прибирання іграшок, розпакування покупок, накривання на стіл, приготування обіду, розпакування обіднього пакунку, тощо. І завжди хваліть! За старанність - особливо!
Використовуйте творчий підхід для зацікавлення дітей. Але спочатку робіть це легко і весело, так, щоб їхній мозок асоціював це з чимось позитивним та приємним.
5. Навчайте соціальним навичкам
Виховуйте своїх дітей, на своєму прикладі навчайте їх турботливості, вмінню ділитися, програвати / перемагати, йти на компроміс, говорити люб’язно з іншими, привчіть бути ввічливими, щоденно використовувати слова «будь-ласка» та «дякую».
Діти змінюються тоді, коли батьки змінюють своє бачення батьківства. Допоможіть вашим дітям досягти успіху в житті, тренуючи та розвиваючи їхній мозок – і чим скоріше, тим краще!
Про автора: Вікторія Прудей – зареєстрований працетерапевт з величезним досвідом роботи з дітьми, батьками та вчителями. Вікторія є засновницею та клінічним директором багатогалузевої клініки для дітей з поведінковими порушеннями, порушеннями уваги, соціальними та емоційними труднощами та складнощами в навчанні.
Вікторія володіє глибокими знаннями щодо особливостей розвитку дитячого мозку та його нейропластичності. Своєю роботою вона знову й знову доводить, що мозок схожий на м’яз, який, за умови належного вправляння та виховання та збалансованого навколишнього середовища, досягає значного зростання та змін.
Виховання дітей у сучасному світі надмірного достатку стає все більш і більш складним. Глибоке переконання Вікторії полягає у тому, що перший крок допомоги дітям починається із допомоги батькам. Своєю роботою Вікторія допомагає батькам побачити, який вплив має сучасний технологічний світ на нервову систему їх дітей та надає їм інструменти для успішного батьківства. Вона допомагає батькам зрозуміти своїх дітей і знайти ключик, щоб розкрити потенціал дитини. Шляхом індивідуальної, групової терапії та консультацій для батьків Вікторія та її команда допомагають дітям посилити їх нервову систему та покращити свої досягнення в школі, вдома та грі.
Вікторія отримала ступінь магістра із працетерапії у Медичнії школі при Університеті Торонто та ступінь бакалавра з кінезіології та медико-санітарних наук у Йоркському Університеті. Вона працювала в Шкільній раді Торонто та Реабілітаційному Інституті Торонто. Вікторія допомогла сотням сімей по всій Канаді та у всьому світі та є часто запрошуваним лектором для вчителів, батьків та професійних працівників.
Перекладено за джерелом: http://yourot.com
НАШІ ДІТИ ДУЖЕ ДОБРЕ ЗНАЮТЬ, ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ, АЛЕ ДЛЯ НИХ НАСТАЮТЬ ДУЖЕ ВАЖКІ ЧАСИ, КОЛИ НЕОБХІДНО ЩОСЬ РОБИТИ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦИХ ЦІЛЕЙ.
Результатом такого виховання стають недосяжні цілі і це залишає дітей розчарованими у житті, вибиває у них грунт з-під ніг.
4. Нескінченні веселощі
Ми створили для наших дітей штучний світ розваг та веселощів. Жодної хвилинки нудьги. В ту секунду, коли дитина починає нудьгувати, вона стає капризною, і ми біжимо, щоб знову розважити її, оскільки почуваємось так, наче не виконуємо наших батьківських обов’язків. Ми живемо в двох відокремлених світах. У них їхній «світ розваг», а у нас наш «світ роботи». Чому діти не допомагають нам на кухні чи вдома? Чому вони не прибирають своїх іграшок? Це базова рутинна робота, яка тренує мозок бути в робочому стані та працювати і в умовах «нудьги», і бути здатним до навчання у школі. Коли вони приходять до школи і настає час писати рукою, вони кажуть: «Я не можу. Це занадто важко. Надто нудно.» Чому? Тому що "робочий м’яз" не тренується у нескінченних веселощах. Бо він тренується працею.
5. Обмежена соціальна взаємодія
Ми всі – зайняті люди, тож даємо нашим дітям гаджети і так теж їх «займаємо». Раніше діти гралися на вулиці, де у неструктурованому природному оточенні вони вивчали та відпрацьовували свої соціальні навички. На жаль, технології витіснили час, який дитина проводила на вулиці. Також, технологія зробила батьків менш доступними для соціальної взаємодії зі своїми дітьми. Очевидно, причина того що діти відстають у розвитку… нянька-гаджет не обладнаний програмою розвитку соціальних навичок. Найуспішніші люди володіють розвиненими соціальними навичками. Це пріоритет!
Мозок схожий на м’яз, який тренується і переключається. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви розвиваєте її здібності велосипедної їзди. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина вміла чекати, ви вчите її терпінню. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина змогла соціалізуватися, вам треба навчати її соціальних навичок. Ніякої різниці тут немає.
ВИ МОЖЕТЕ ЗМІНИТИ ЖИТТЯ ВАШОЇ ДИТИНИ НА КРАЩЕ, ТРЕНУЮЧИ МОЗОК ВАШОЇ ДИТИНИ таким чином, щоб ваша дитина могла успішно функціонувати на соціальному, емоційному та академічному рівнях. І ось як:
1. Обмежте використання технологій і відновіть емоційний зв’язок зі своєю дитиною
Дивуйте їх квітами, обіймайте, обмінюйтесь посмішками, лоскочіть їх, покладіть записку зі словами любові їм в рюкзак чи під подушку, здивуйте їх, забравши на обід протягом навчального дня у школі, потанцюйте разом, поповзайте разом, побийтеся подушками.
Влаштовуйте сімейні вечері, вечори настільних ігор, покатайтеся разом на велосипедах, сходіть на вечірню прогулянку з ручним ліхтарем.
2. Тренуйте у них здатність до віддаленої винагороди
Примусьте їх чекати!!! Хоч трохи! Це нормально - провести час під гаслом «Мені нудно» – це перший крок до творчої діяльності.
Поступово збільшуйте час між «я хочу» та «я отримую».
Уникайте використання технологій в машині та в ресторанах та натомість навчіть дітей чекати розмовляючи чи граючись.
Обмежте постійні перекуси.
3. Не бійтеся встановлювати межі. Діти потребують меж, щоб рости щасливими та здоровими!!
Складіть розклад для часу прийому їжі, сну, технологій.
Подумайте, що КОРИСНО для них – а не те, чого вони ХОЧУТЬ / НЕ ХОЧУТЬ. Пізніше вони подякують вам за це. Батьківство – це важка праця. Вам доведеться виявляти творчий підхід, щоб змусити їх робити те, що корисно для них, тому що, більшість часу, це буде зовсім не те, чого вони хочуть.
Діти повинні снідати та споживати поживну їжу. Їм треба проводити час надворі і лягати спати в один і той же час, щоб наступного дня приходити до школи здатними до навчання!
Перетворюйте речі, які вони не люблять робити у веселу, емоційно стимулюючу гру.
4. Навчайте своїх дітей з цікавістю займатися монотонною роботу з найперших років життя, оскільки це основа майбутньої «працездатності» та самостійності.
Складання одягу, заправляння ліжка, прибирання іграшок, розпакування покупок, накривання на стіл, приготування обіду, розпакування обіднього пакунку, тощо. І завжди хваліть! За старанність - особливо!
Використовуйте творчий підхід для зацікавлення дітей. Але спочатку робіть це легко і весело, так, щоб їхній мозок асоціював це з чимось позитивним та приємним.
5. Навчайте соціальним навичкам
Виховуйте своїх дітей, на своєму прикладі навчайте їх турботливості, вмінню ділитися, програвати / перемагати, йти на компроміс, говорити люб’язно з іншими, привчіть бути ввічливими, щоденно використовувати слова «будь-ласка» та «дякую».
Діти змінюються тоді, коли батьки змінюють своє бачення батьківства. Допоможіть вашим дітям досягти успіху в житті, тренуючи та розвиваючи їхній мозок – і чим скоріше, тим краще!
Про автора: Вікторія Прудей – зареєстрований працетерапевт з величезним досвідом роботи з дітьми, батьками та вчителями. Вікторія є засновницею та клінічним директором багатогалузевої клініки для дітей з поведінковими порушеннями, порушеннями уваги, соціальними та емоційними труднощами та складнощами в навчанні.Вікторія володіє глибокими знаннями щодо особливостей розвитку дитячого мозку та його нейропластичності. Своєю роботою вона знову й знову доводить, що мозок схожий на м’яз, який, за умови належного вправляння та виховання та збалансованого навколишнього середовища, досягає значного зростання та змін.
Виховання дітей у сучасному світі надмірного достатку стає все більш і більш складним. Глибоке переконання Вікторії полягає у тому, що перший крок допомоги дітям починається із допомоги батькам. Своєю роботою Вікторія допомагає батькам побачити, який вплив має сучасний технологічний світ на нервову систему їх дітей та надає їм інструменти для успішного батьківства. Вона допомагає батькам зрозуміти своїх дітей і знайти ключик, щоб розкрити потенціал дитини. Шляхом індивідуальної, групової терапії та консультацій для батьків Вікторія та її команда допомагають дітям посилити їх нервову систему та покращити свої досягнення в школі, вдома та грі.
Вікторія отримала ступінь магістра із працетерапії у Медичнії школі при Університеті Торонто та ступінь бакалавра з кінезіології та медико-санітарних наук у Йоркському Університеті. Вона працювала в Шкільній раді Торонто та Реабілітаційному Інституті Торонто. Вікторія допомогла сотням сімей по всій Канаді та у всьому світі та є часто запрошуваним лектором для вчителів, батьків та професійних працівників.
Перекладено за джерелом: http://yourot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар